Вступ. Лікування вогнепальних переломів є однією з найважливіших проблем травматології. Фіксація переломів стандартними та новими типами фіксаторів, окрім клінічних показників, повинна мати певні механічні характеристики, зокрема, достатню жорсткість та стабільність при довготривалому лікуванні, яке може супроводжуватися циклічними навантаженнями. Оптимізація механічних і геометричних параметрів стержневих апаратів зовнішньої фіксації, що використовуються для з’єднання відламків кісток після складних переломів, представляється актуальною проблемою, яку можливо розв'язати, у тому числі, експериментальним шляхом [1].

Метою досліджень є визначення характеристик жорсткості засобів фіксації вогнепальних переломів великогомілкових кісток і систем «кістка з переломом – стержневий апарат» в реальних, включаючи циклічні, режимах дії зовнішніх навантажень при стиску, згині і крученні, а також встановлення закономірностей накопичення незворотних деформацій в зазначених системах.

Об’єктами випробувань були великогомілкові кістки людини з модельованими переломами, закріпленими різними способами.  На рис.1 зображено досліджені системи остеосинтезу при фіксації переломів за допомогою стержневих апаратів зовнішньої фіксації.